ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА. ГЛАВА I | Дніпро, Київ, Матеріали, Одеса, Харків | FIRM.UA
 

ми з Вами з 1999 року

ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА. ГЛАВА I

§ 1.1. ЩО ТАКЕ ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ?

На наш погляд найкраще трактування цього поняття було дано у нині вже не чинному Законі України «Про підприємництво». Його трактування знайшло відображення в Цивільному та Господарському кодексі України.

У Законі говорилося: «Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими суб’єктами підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством».

Таким чином, можна виділити основні ознаки підприємницької діяльності: 
а) «здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими суб’єктами підприємницької діяльності» вказує на те, хто є суб’єктом підприємницької діяльності. Докладніше ми будемо розглядати ці питання далі; 
б) «безпосередня самостійна» означає, що суб’єкти добровільно, за власним бажанням, від свого імені вступають у правовідносини з іншими суб’єктами, укладають угоди, роблять активні дії. Допускаються варіанти передачі ряду повноважень (наприклад, доручення або комісія) від одного суб’єкта до іншому, але це не тягне заміну суб’єкта в правовідносинах цілком. Варто також сказати, що законодавством передбачена можливість заміни суб’єкта в правовідносинах (наприклад, цесія), визначені умови такої заміни; 
в) «систематична» означає, що така діяльність спрямована на поставлений результат і ведеться постійно. Для цього суб’єкти роблять ряд послідовних, як правило, циклічних дій (наприклад, пошук клієнтів, укладання угод, виконання замовлення, одержання коштів, виплата винагороди залученим особам і т.д.), при чому предмети угод не обов’язково повинні бути однотипними; 
г) «на власний ризик» позначає, що у процесі здійснення дії є фактор ризику, тобто можливі настання як сприятливих (часткове або повне досягнення мети), так і негативних (не досягнення мети або одержання значних збитків) наслідків. Рівень можливості настання ризику цілком залежить від характеру вчинених суб’єктом дій: послідовність, доцільність, спрямованість. Варто врахувати, що такий ризик (називається «комерційний ризик») також можна застрахувати; 
д) «з метою одержання прибутку» означає спрямованість на кінцевий результат ведення діяльності, при чому незалежно від того досягнутий він чи ні (див. п.п. «г» цього параграфу).

§ 1.2. МЕТА ЗАНЯТТЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Перш, ніж почати займатися підприємницькою діяльністю, варто чітко визначити (формалізувати) її мету.

Зрозуміло, що узагальнено ціль звучить так само, як й у п.п. «д» параграфа 1.1. У статутних документах її розписують більш детально (наприклад, забезпечення ринку корисними товарами, послугами й роботами, створення соціальних благ для співробітників, забезпечення прибутку акціонерам і т.д.), але все-таки абстрактно. Це обумовлено тим, що ціль і відповідно поставлені завдання, можуть мінятися у процесі діяльності під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. Детальний їхній опис у статутних документах спричинить обов’язок або відмовитися від зміни мети, або внести зміни в статутні документи.

Набагато зручніше фіксувати мету в оперативній документації (наприклад, бізнес-плані, програмі розвитку на якийсь період і т.д.).

Однак, для визначення моменту досягнення мети, її критерії необхідно чітко визначити (наприклад, місячний обсяг продажів у розмірі певної суми, одержання річного прибутку у певному розмірі, заняття певної частки ринку, висновок на ринок певних товарів у певних обсягах і т.д.). Чим детальніше зазначені критерії мети, тим легше визначити можливість і момент її досягнення, а відповідно серйозність ведення діяльності.

Ведення підприємницької діяльності може бути спрямоване на: 
а) досягнення конкретної мети без її перегляду надалі (наприклад, заробити 2 млн. грн., подальше їхнє розміщення на депозиті, одержання доходу рантье), 
б) досягнення проміжної мети з подальшим її переглядом (наприклад, заняття 10 % частки ринку рекламних послуг у медіа-бізнесі, подальший перегляд у бік збільшення розміру частки та заняття 5 % ринку інтернет-реклами).

Перший варіант передбачає подальше припинення ведення діяльності, другий варіант – діяльність ведеться постійно без обмеження у часі.

§ 1.3. ПОРЯДОК ВИБОРУ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ

Після того, як була формалізована ціль діяльності, варто визначитися зі сферою її ведення.

При виборі сфери діяльності слід враховувати наступні фактори:

а) власні навички (досвід і знання).

Як правило, особа, що вирішила займатися підприємницькою діяльністю, вибирає ту сферу діяльності, у якій у неї є досвід (отриманий на раніше займаній посаді), знання (отримані навички) або персональні контакти (наявність лобі-знайомих). Обумовлено це тим, що організувати, управляти та/або контролювати можна лише бізнесом, у якому розбираєшся та розумієш.

Такий підхід при виборі сфери діяльності тягне зменшення ризику і настання можливих негативних наслідків.

Даний фактор у деяких випадках не є вирішальним. Він не буде мати для вас роль у випадку об’єднання зусиль з іншими учасниками (наприклад, спільний бізнес), передачі капіталу у керування (наприклад, акціонерна участь) або диверсифікації бізнесу (наприклад, залучення фахівців інших сфер).

б) наявність стартового капіталу.

Збільшення розміру стартового капіталу прямо пропорційно складності (див. п.п. «д» цього параграфа), розміру та/або кількості зайнятим сегментам ринку.

Стартовий капітал необхідний для фінансування: 
– організації підприємницької діяльності (консультаційні, реєстраційні й дозвільні процедури), 
– початку підприємницької діяльності (закупівля засобів виробництва, матеріалу, реклама), 
– покриття збитків перших етапів (різницю між витратами й доходами) до досягнення моменту окупності.

Розмір необхідного стартового капіталу залежить від сфери діяльності (тенденція підвищення витратності на стадії початку бізнесу: послуги – торгівля – виробництво).

Забезпеченість стартовим капіталом дозволяє розширити, як правило, за рахунок суміжних напрямків (наприклад, продаж техніки та сервісний ремонт) асортимент продажу, знижує ризик негативних наслідків, закладає основи капітальності проекту.

Кращим стартовим капіталом є кошти оскільки є абсолютно ліквідними, але вони піддані інфляційним процесам.

Стартовим капіталом може бути устаткування, меблі, інша техніка, що використовується у процесі діяльності (мають меншу ліквідність, але не піддані інфляційним процесам). Фактор ліквідності таких основних засобів підвищується за рахунок використання лізингових (оренда або оренда з викупом) інструментів.

Стартовий капітал формується як за рахунок особистих заощаджень, так і за рахунок залучених коштів (позики, кредити (опосередковано), дотації, акціонерний капітал і т.д.). У випадку залучення коштів зі сторони вигідним є (у порядку зменшення): 
1) акціонерний капітал (розділяє ризик негативних наслідків, не вимагає забезпечення); 
2) дотації й позики (підлягають поверненню або при певних порушеннях, або при настанні певного строку); 
3) кредити (передбачають цільове призначення, контроль, виплату відсотків і тіла кредиту, вимагають забезпечення та страхування).

Об’єднання стартових капіталів зменшує розмір одержуваного прибутку і вплив на діяльність, однак підвищує рентабельність підприємницької діяльності та знижує ризик негативних наслідків.

в) розмір амбіцій (розмір бізнесу).

Кожен підприємець формує своє бачення (уявлення) про рівень бізнесу, його оцінку з боку потенційного споживача (факторами задоволеності). Залежно від цього бізнес може бути різного рівня: 
1) мікро-бізнес: зайнято до 10 чоловік й обсяг продажів до € 1 млн. у рік; 
2) малий бізнес: зайнято до 50 чоловік й обсяг продажів € 1-10 млн. у рік; 
3) середній бізнес: зайнято до 500 чоловік й обсяг продажів до € 10-100 млн. у рік; 
4) великий бізнес: зайнято більше 500 чоловік й обсяг продажів понад € 100 млн. у рік.

Класифікація підприємств потерпає деяких модернізацій залежно від сфери діяльності. Так бізнес мікро- і малого рівня відповідає сфері послуг, малий й середній – торгово-посередницька сфера, середній й великий – виробнича й енергетична сфера.

Найоптимальнішим варіантом є рівень малого та середнього бізнесу, оскільки перед контрагентами (постачальники, покупці, фінансові установи) він є й еластичним (оперативно підбудовується під вимоги ситуацій на ринку), і надійним (досить коштів для виконання зобов’язань).

Відповідно, чим крупніше бізнес чи вище до нього вимоги (тобто рівень приміщення, реклами, сервісу, представництва) засновника, тим більше коштів потрібно для його організації і запуску (доведення до окупності).

г) конкурентне положення (модернізація процесів).

Варто враховувати, що найбільш привабливим є бізнес із меншою конкуренцією. Це дозволяє затрачати меншу кількість коштів для досягнення окупності й виходу на планові показник.

Якщо конкурентні переваги не створені, то їх варто створити. Так, більше 55 % підприємств перебувають у сфері послуг, оскільки саме ця сфера дозволяє шляхом пошуку вдосконалень створювати конкурентні переваги не споживаючи багато коштів (простіше вдосконалити послугу – набір процесів, ніж виробництво з його механізмами й наборами процесів).

Інноваційні рішення у даному розумінні не є кращим рішенням, оскільки вимагають значних витрат при виводі на ринок нових продуктів і формуванні у споживачів схвальних відгуків (за статистикою тільки 7 % споживачів – новатори).

Різні сфери діяльності відрізняються різним рівнем конкуренції у них. При чому, чим більш ліквідна сфера, тим більша конкуренція (наприклад, будівельна галузь).

д) особливості сфери діяльності.

Детальніше про це в наступному параграфі.

Лише з огляду на вище викладені фактори можна зробити вибір сфери діяльності, у якій належить проявити себе.

§ 1.4. ОСОБЛИВОСТІ СФЕР ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Законодавче регулювання сфер діяльності відрізняється за своїм характером (наприклад, сфера клінінгових послуг менш зарегульована, чим торгівля промисловими товарами й у теж час торгівля промисловими товарами менш зарегульована, ніж виробництво електроенергії). Чим менше законодавче регулювання, тим більша конкуренція і також можливостей діяльності (ризики залежать у більшій частині від учасника бізнесу).

Варто враховувати, що орієнтація на зовнішні ринки тягне регулювання відносин законодавством іншої держави. Українське законодавство не завжди є кращим, тому часто учасники бізнесу використовують такі особливості (це рентабельно для середнього й великого бізнесу, тому що витрати на перенесення бізнесу за рубіж компенсується отриманою вигодою).

Деякі види бізнесу вимагають одержання дозвільної документації (наприклад, ліцензування вихначених законом видів діяльності, сертифікація продукції або виробництва, одержання дозволу на торговельну точку і т.д.). Це тягне додаткові витрати у часі та коштах. Ряд процесів дозвільної системи є корупційними або закритими по кількості учасників (наприклад, виробництво палива, банківська справа).

Різні сфери діяльності відрізняються по кількості та видам статей витрат. За ростом витратності можна відобразити сфери діяльності у такий спосіб: 
а) послуги. Основними статтями витрат є зарплата персоналу, оренда офісу, реклама. 
б) торгівля й посередництво. Основні статті витрат: кошти в обороті (закупівля товару), оренда торговельного приміщення і складів, зарплата персоналу, логістика, банківські інструменти. 
в) виробництво. Основні статті витрат: сировинні запаси, товарні залишки, оренда виробничих площ, складів й офісу, зарплата персоналу, енергоспоживання, представницькі витрати, маркетинг, модернізація.

Наступний розділ – “Глава ІІ. Бізнес-план”

Стаття опублікована у «Бюлетень ФінІнКом»


© ГК "ФінІнКом" 1999-2020 FIRM.UA - рішення для бізнесу