Як договір мінімізує ризики?

Навіщо укладати договори?

Чинне законодавство дозволяє укладати договори у вигляді окремого документа або шляхом обміну низкою документів (листів, рахунків, довіреностей, накладних, актів тощо). Ми проаналізуємо усі варіанти, але спочатку вирішимо, навіщо нам потрібна угода?

Основне завдання договору – це мінімізація правових ризиків настання негативних наслідків та фінансових збитків. Погодьтеся, що договори складаються не на випадок, коли все гаразд, а на випадок, коли щось йде не так. Саме при виникненні якихось негараздів, ви хапатиметеся за нього, як за рятівну соломинку. І яким буде розчарування, якщо у цьому документі не буде потрібної умови або пункту.

Щоб договір виконував своє основне завдання, він має бути складений відповідно до норм чинного законодавства та містити такі положення:

👉 повна вказівка ​​назв та реквізитів сторін

👉 опис предмета з деталізацією кількісно-якісних показників

👉 опис процедур, котрий іноді процесів реалізації

👉 опис випадків призупинення, зміни та розірвання, а також їх правові наслідки

👉 опис можливих порушень та встановлення санкцій за такі порушення

Загальне правило – чим докладніше договір, тим зрозумілішим він і краще захищає інтереси обох сторін.

У який спосіб це краще робити?

Таким чином, укладання договору шляхом обміну ряду документів – не найкращий спосіб, оскільки такі документи не містять більшої частини необхідних положень. Листування між сторонами, як правило, ведеться в електронному вигляді (шляхом обміну повідомленнями). Внаслідок цього при настанні будь-якого правового ризику виникають складності захисту своїх інтересів у досудовому та судовому порядку.

Складання окремого детального документа – це найкращий варіант.

Проте більшість компаній не замовляють розробку договорів «під себе». Вони допускають такі помилки:

👉 викачують «козу» з інтернету або будь-якої правової бази та використовують її. Знайте, такі шаблони договорів переписують лише норми, передбачені законодавством, та не включають низку необхідних описів. Захист при використанні таких договорів такий самий, як і за їх відсутності

👉 використовують шаблони інших фірм. Негатив цього варіанту – невідповідність описаних процесів тим, які фактично встановлені у компанії. Доводиться або змінювати процеси або переписувати договори. Найчастіше такі договори не містять низку необхідних положень

👉 передають розробку шаблонів непрофільним фахівцям. У такому випадку документ виходить або однобоким, або детально прописує моменти, в яких сильний спеціаліст, що розробляє його, а інші положення прописані поверхово.

 Які є неписані правила?

У бізнесі є кілька неписаних правил роботи з договорами:

➡️ Проект договору представляє компанія, яка здійснює постачання, продаж, надання послуги чи виконання роботи. Звертаємо увагу, що при роботі з торговельними мережами це вони надають послугу з реалізації, а тому проект договору надається ними.

➡️ Наявність договору відповідає про серйозність відносин. Якісні договори – це частина репутації компанії.

➡️ Договори повинні мати детальний опис і водночас не перевантажувати «порожнюю інформацією» (перелік норм права, опис непотрібних процесів або величин). Права та обов’язки сторін мають бути паритетними та відповідати стратегії «виграш – виграш».

Що таке договір?

Договір – це документ, яким регулюється фактична поведінка у межах відносин, оскільки їм безпосередньо визначаються взаємні права та обов’язки сторін. Договір є і найважливішим засобом, що дисциплінує господарський оборот, оскільки покладає відповідальність на сторони, які не виконують прав та обов’язків, передбачених таким документом.

Відповідно до Господарського кодексу України, господарський договір – це угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є одним із найунікальніших правових засобів, у межах якого інтерес кожної сторони може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. І це породжує загальний інтерес сторін у укладанні угоди та її належному виконанні.

Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити організованість, порядок та стабільність в економічному обороті, чого неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів.

У якій формі укладати договір?

Щодо господарського договору діє загальне правило, яким він має бути, – у письмовій формі. Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово та були підписані уповноваженими особами.

Щодо окремих видів господарських відносин договірна документація є типовою (наприклад, типовий договір оренди державного майна). При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а стандартизовані форми документів, за якими діють спеціальні правила їх складання та мають певні офіційні назви. Зокрема це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Слід сказати, що низка договорів потребує нотаріальної форми оформлення. Наприклад, тривалі (від 3 років) договори оренди приміщення, договори купівлі-продажу чи міни нерухомості, земельних ділянок, великих позик тощо. Недотримання такої форми тягне у себе нікчемність угоди з моменту  його укладання.

Інша ситуація із договорами простої письмової форми. Недотримання встановленої простої письмової форми не тягне за собою недійсність документа у цілому. Але недійсними внаслідок недотримання письмової форми будуть положення про неустойку, поруку та заставу.

Які умови відображати?

Зміст господарського договору становлять умови, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення зобов’язань, як узгоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови відповідно до законодавства.

За своїм юридичним значенням усі умови поділяються на: звичайні, випадкові та суттєві.

Прості умови не потребують узгодження сторін. Вони передбачені у відповідних нормативно-правових актах та автоматично вступають у дію в момент укладання договору.

Випадковими називають такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони входять у текст договору за бажанням сторін, їх відсутність, як і відсутність звичайних умов, не впливає на укладення договору. Однак, на відміну від звичайних умов, вони набувають юридичної сили лише у разі їх включення до тексту договору.

Істотними визнаються умови, які необхідні та достатні для укладання договору. Він не вважатиметься ув’язненим, доки не будуть узгоджені всі його істотні умови. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору. Істотними визнаються також умови, що необхідні для угоди цього виду. Необхідними, отже, і суттєвими, для конкретного договору визнаються ті умови, які виражають його предмет, без яких не може існувати він як даний вид договору. Наприклад, договір страхування неможливий без визначення страхового випадку.

Що таке суттєві умови?

Сторони під час укладання господарського договору зобов’язані у разі погодити предмет, ціну та строк його дії. Законодавцем ці умови визначено як суттєві, і без досягнення згоди за цими умовами договір не може вважатися укладеним.

Істотними є умови щодо предмету. Без визначення того, що таке предмет договору, неможливо угоду укласти. Так, не можна укласти договір постачання, якщо між покупцем та постачальником не досягнуто згоди про те, які товари будуть поставлені. Умови про предмет повинні визначати найменування, номенклатуру, асортимент та кількість продукції, робіт, послуг, а також вимоги щодо їх якості.

У договорі також необхідно вказати ціну та строк дії. Під строком дії розуміється час, протягом якого є зобов’язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Він може визначатися конкретною датою чи періодом. Проте трапляються такі договори, у яких термін виконання визначається моментом запиту або певною обставиною. Господарським договорам властива така характеристика як досить тривалий час їх виконання (постачання, закупівля). У зв’язку з цим важливе значення мають як загальні, та і проміжні строки. Відповідно до загального правила, договірні зобов’язання мають виконуватися у встановлений термін. Однак можливе також їхнє дострокове виконання, якщо це передбачено.

Ціна встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Зміна ціни допускається у випадках та на умовах, встановлених договором або законом, проте зміна ціни у договорі після його виконання не допускається.