Перспективний працівник

Чи варто бути «білою» вороною?

Можливо ви чули анекдот у якому два геологи, що заблукали у тундрі, вийшли на пригорок і сили відпочити на камінці. Коли з-за пагорба виходить ведмідь. Побачивши геологів, він починає бігти на них. Тут один з геологів дістає з рюкзака кросівки і починає перевзуватися. Другий йому каже: «Навіщо ти це робиш? Ведмідь бігає швидше за людину, ти його не обженеш.» На що той йому відказує: «А мені не ведмедя потрібно обігнати, а тебе.»

Так от, цей анекдот не лише смішний, а й повчальний. Для того, щоб роботодавець помітив працівника та робив все, щоб утримати його у штаті, потрібно не багато – лише бути кращим за інших у робочому процесі та стати цінним співробітником.

Зрозумійте, що якщо ви будете такими самими, як і усі інші працівники, то ви просто розчинитеся у їх масі. Говорити у такій ситуації про якесь підвищення чи кар’єрне зростання не доречно, бо це може статися лише суто випадково. Бути хорошим працівником зараз не достатньо. Потрібно стати кращим за них, яких ще називають «білою вороною». Лише так ви привернете на себе увагу і отримаєте бажане.

Працівник чи співробітник?

До речі, більшість людей не замислюється і не розуміє різницю між «працівником» та «співробітником». Для них це лише слова-синоніми. А чи знаєте ви, у чому полягає різниця?

Працівник – це людина, яка знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем та виконує певну трудову функцію.

Співробітник – це працівник, який з певних внутрішніх мотивів проявляє неформальне відношення до функцій, що виконує.

Так так, співробітник – це також працівник, але дещо інший. Фактично критерієм їх розподілу є відношення до роботи.

Оскільки працівник – це юридичне визначення, то не важливо, як він виконує свої функції. Щоб бути працівником, достатньо мати наказ про прийом на роботу або укладений трудовий договір. Для працівника головне – щоб його не звільнили і не втратити заробітну плату, а тому йому достатньо формально (на мінімально достатньому рівні) виконувати свої функції або створювати видімість занятості.

Співробітник – це інша категорія людей, які за рахунок добросовісного та конструктивного відношення до роботи стають співтворцями компанії, значно посилюють її.

Кого цінують роботодавці?

А тепер ближче до суті. Спробуємо визначити критерії, притаманні співробітникам.

За результатами проведеного опитування серед роботодавців, нами був сформований їх перелік. На думку більшості роботодавців, саме таким критеріям мають відповідати співробітники, що вони могли так називатися:

➡ відповідальне ставлення до роботи. Співробітник чітко розуміє свої функції, стандарти їх виконання, порядок взаємодії з іншими працівниками та керівником. Він не потребує додаткової підтримки, контролю та має високий рівень самокоординації;

➡ ефективне виконання своїх функцій. Співробітник досягає поставленого результату у вказаний строк з мінімальним використанням ресурсів. Максимально ефективно використовує свій робочий час. Систематично виконує великий обсяг роботи на якісному рівні;

➡ виявлення ініціативи. Співробітник готовий взятися за новий проект, отримувати нові знання та досвід. Він також проявляє взаємовиручку, бере участь у пошуку способів подолання проблемних моментів;

➡ наявність потенціалу для розвитку. Співробітник періодично підвищує рівень своїх професійних знань, часто ініціює заходи для підвищення ефективності праці, зміни застарілих або неефективних робочих процесів. Відкритий та підтримує впровадження інновацій та автоматизації процесу.

Чому це вигідно обом сторонам?

Почнемо з роботодавця.
Не дивно, що роботодавці більше зацікавлені у співробітниках, ніж у працівниках. Бо зі співробітниками їм банально зручніше та вигідніше взаємодіяти. З одного боку, менше ресурсів витрачається на координацію дій, контроль процесів, стимулювання виконання норм та виправлення недоліків, з другого – компанія досягає більшого результату за той самий час, стає продуктивнішою та підвищує конкурентоздатність. Для будь-якого роботодавця, співробітник – це свого роду молодший партнер, якому довіряєш і на якого можеш покластися.

Тепер розглянемо перспективи для співробітника.
Як мінімум, співпрацювати у атмосфері довіри та взаєморозуміння з керівництвом – це комфортно. Але найбільші преференції, співробітник отримує від того, що його помічають, дають складніші завдання, призначають керівниками робочих груп та підрозділів. По суті, роботодавець зав’язує на нього цілий ряд робочих процесів. При цьому, варто розуміти, що компанія потрапляє у певну залежність від такого співробітника і зацікавлена у створенні умов для його тривалої роботи. Іншими словами, таким чином співробітник створює передумови для кар’єрного та фінансового зростання. А ще часто буває, що він перетворюється на співвласника бізнесу.

Які перепони можуть виникнути?

Проте, не все так легко, як здається на перший погляд. У процесі перетворення працівника на співробітника, як правило, є дві суттєві перепони:
👉 колеги-працівники;
👉 безпосередні керівники.

Нажаль, велика кількість працівників компанії так ніколи не стануть співробітниками. Причина у їх нерозумінні перспектив та небажанні такого перетворення. Вони шукали роботу, щоб отримати певний дохід. Отримавши його, вважають свою функцію виконаною і більшість часу приділяють не роботі, а тому, що їм насамперед цікаво. Для когось це обговорювати футбол чи риболовлю, для інших – перемивати кістки знаменитостям чи обговорювати серіали. Тобто що завгодно, але не цю «нудну та безперспективну» роботу.

У колективі, що складається з працівників, недолюблюють співробітників, вважають їх «білими» воронами. Все через те, що останні порушують зону комфорту працівників. Через цих альбіносів реально потрібно працювати, керівники вимагають більшого, ще й їх у приклад ставлять. Тому, як правило, колектив працівників намагається вижити співробітників. І якщо у компанії не створені умови для підтримки співробітників, то часто працівникам це вдається.

Інша не менш складна перепона – бездарні безпосередні керівники. По суті, вони – це працівники, яким просто повезло. Вони стали керівниками не через заслуги, а тому, що так склалося свого часу. Що характерно, так це те, що при цьому вони не виділяються великим розумом або особливими навичками. Усе роблять по накатаному. Звичайно, що такі керівники побоюються конкуренції з боку співробітників, бо останні – це загроза. Співробітники своїми діями легко проявляють низьку кваліфікацію та профанство бездарів. Відповідно, такі недокерівники часто виїдають перспективних співробітників і доводять їх до звільнення.

Щоб подолати такі перепони, співробітникам потрібно бути наполегливим та ні в якому разі не змінювати своїм принципам. Їм потрібно буде або докласти багатьох зусиль, що переламати ситуацію на свою користь, або знайти інше місце, де їх цінуватимуть.